Розвиток промисловості, виробництва, науково-технічний прогрес обумовив на межі ХІХ –ХХ ст. появу нових технологій та механізмів в машинобудуванні, транспорті, побутових умовах, що призвело до підвищення відсотку травматизму, змінення характеру травм. При цьому досить різко змінився також і характер травм, помітно зросло число хворих та постраждалих з множинними та поєднаними травмами, пошкодженнями опорно-рухової системи. Це, у свою чергу, викликало змінення методів, технологій та інструментарію, що використовуються для лікування переломів та пошкоджень кісток, оскільки старі методи та засоби вже не створювали необхідних умов, які висував час, вимоги до якісного та досить швидкого загоєння переломів, повернення постраждалих до активного способу життя, нормальної працездатності. Проблема набула ще більшої гостроти, не тільки медичного, але – також і соціального, економічного значення, оскільки в умовах військових дій в зоні АТО ще більш актуальною та важливою стала проблема якнайскорішої реабілітації хворих, повернення їх до працездатного стану, пошуку методів лікування, які якнайшвидше та ефективніше допомогли б повернути поранених та постраждалих до нормального фізичного стану. Все це спонукає науковців та інженерів, травматологів до пошуку нових методів, підходів і конструкцій для лікування переломів та пошкоджень кінцівок і їх наслідків. Одним з таких напрямків розробок та сучасних досягнень став накістковий остеосинтез, - один з найдешевших та доступніших методів остеосинтезу.
DOI: 10.6084/m9.figshare.4877342
Ключевые слова: остеосинтез, накістковий фіксатор, перелом, травматизм, опорно-руховий апарат